Позакласна робота

СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 1-й учень

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перука, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом 

Воно живе, здолавши тьму віків, 

Воно Мстиславича Романа голос 

І ратний клич Данилових полків.

1-й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

2-й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

1-йучень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведучий. Доброго дня усім гостям нашого свята!

Ведуча. 9 листопада відзначають  День української писемності й мови.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Ведучий: Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Ведуча: Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

Ведучий: Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

Ведуча: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: “На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

Ведучий: Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Ведучий: Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Ведуча: Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Ведуча: Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця .
Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.
В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою “Апостол” надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Ведуча: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. “Повість минулих літ” називає книги “ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. “Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.

Ведучий: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

1769 рік - видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів церковних книг.

1775 рік - зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік - закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 рік - указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік - указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот і текстів українських пісень.

1884 рік - закрито всі українські театри.

1908 рік - уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1914 рік - російський цар Микола II ліквідовує українську пресу - газети і журнали.

1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення в усіх  навчальних закладах російської мови, чим підтинає коріння мові української.

1983 рік - видано постанову про посилення вивчення російської мови у школах і поділ для цього класів на групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні.

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

 Ведуча: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання “Енеїди” Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

(Поставка уривку з п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”)

Ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!...

(Виконується поезія Т.Г.Шевченка – на вибір)

Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, “як проміння ясне” а могутнє, “як хвилі буйні”. Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

    Ведучий. Поет-академік Максим Рильський закликав: «…пильно й ненастанно політь бур'ян». А бур'яну ж у нашій мові так багато! У мовлення вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які насправді є  вульгаризмами. Слова «класно», «кльово», «прикид», «балдьож»  засвідчують духовну убогість людини, відсутність у неї національномовної свідомості. А ще досить часто чуємо вислови на зразок «построїли дом», «музикальна школа», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «підніміть руки»…  Забур’янює нашу мову  суржик!

Учень читає вірш І.Ліщини «Закультурена».

                    Закультурилася жінка до самого краю:

                   Хто вона і як говорить, вже й сама не знає:

                   По-російськи чи вкраїнськи – розібрати трудно,

                   Тому й слухать її мову, слово честі, нудно.

                   Вже вона не розуміє, тільки «понімає»,

                   Уже й прати не уміє, а лише «стірає».

                   Вже у неї не дитина, а чудний «рібйонок»,

                   Вже їй діти допікають до самих «пічонок».

                   Вже вона «білльо» купує, але не білизну,

                   Вже й життя нема у неї – є «красива жизня».

                   Не дивуйтесь, добрі люди, з такої натури:

                   Це ж вона, нещасна, робить заради культури,

                   Їй здається рідне слово пошани не гідним,

                   І тому гордує жінка своїм словом рідним.

                   Їй здається, культурнішим слово руське буде,

                   А не бачить, що із неї глузують всі люди.

                   Бо вона тепер не «руська», ані українка,

                   А лиш просто безтолкова, нерозумна жінка,

                   Що себе не поважає, ні свого народу

                   І собі приносить сором, і своєму роду.

   Ведучий. Говорити треба правильно, бо перед кожним із нас стоїть відповідальне завдання - зберегти надбання наших предків, усе зробити для збагачення духовного потенціалу нації, щоб відродилась і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля нашого народу.

Читець: Говоріть, як колись вас навчала матуся, 
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

Ведуча: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери “Б”. “Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла”.

Ведучий: “Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого”.

Ведуча: Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!”.

Ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові “хенд” – це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова “мама” – неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.
Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

1.    Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

2.  В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

3.  Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти — розуму народного скарбниця!

(Звучить пісня про Україну)

Сценарій свята " Збудуймо храм в душі своїй"

Учень 1

Я побудую храм, щоб тільки чисті роси 
Могли зійти на золочений дах, 
Щоб дзвін ранковий, мідний, стоголосий 
Пронісся хвилями по зрощених житах. 

Я побудую храм, у тих місцях де небо 
Незриму заштриховує межу. 
І квіти, і трава до сонця тягнуть стебла 
Ворота в вічність вперто стережуть. 

Я побудую храм, у душах, що без віри, 
Не мають спокою у просторі світів. 
І Ангел-охоронець – маленький стяг довіри 
У кожне серце донести зумів 

Ведучий 1

Життя… Так називається дорога, якою людина повинна пройти, виконуючи свою місією. Починається ця дорога у пологовому будинку, а закінчується на кладовищі. Дороговказом на ній є Бог і його вчення. Для того, щоб ця дитина могла спілкуватися з Богом, Він дає їй душу, поміщає її у серце. І ще дає людині завдання збудувати для душі духовний храм

Учень 2

У кожного 
маленький храм в душі - 
мов скеля, неприступний. 
Потрапити до нього не спішіть - 
він не для буднів. 
Він не для всіх, бо навіть і господар 
нечасто двері храму відкрива, 
нечасто в нього входить. 
Та дарма! 
Важливо, що він є, 
важливо, що він буде, ключем цілющим б'є 
із кожним пільсом в груди. 
Та недоступний людям, 
пліткам та осуду - лиш совісті одній. 
Скарбів там розсипи - на самім дні. 
Корали ті - на глибині, 
а сповідь найчистіша - 
без брехні. 
Бо що слова? - 
Пустопорожній звук! 
Там муки совісті страшніш пекельних мук - 
в отім чистилищі,що в кожного в душі... 
Пускати в храм 
нікого не спішіть. 
Він тільки ваш... 
Коли б не було й де - 
колись із вами в вічність перейде - 
без бруду, без огидної брехні. 
Хто в нього проситься, 
скажіть їм твердо "ні!" - 
і не впустіть! 
Не дайте осквернить 
ні помислом, ні словом хоч на мить. 
Бо згине святість, 
і чиясь душа, 
і храм, який її не полиша 
Здіймаються мрії пречисті 
Під куполом Правди до хмар. 
У храмі на чільному місці 
Я совість кладу на Вівтар У сяйві зір 
Втопім свою журбу, 
В нас вибір є – до світла, правди, волі. 
Прийшла пора у руки брати долю, 
Лише не будь 
Рабом, ні тим, хто дух людський неволить, 
У себе вір!

Ведучий 2

Для побудови цього храму Бог дає людині у помічники Ангела-охоронця. Якщо людина звертається до нього, він завжди їй допомагає. Але людина завжди повинна пам’ятати, що постійно біля неї крутиться диявол, який заважатиме у будівництві храму для душі. Ангел – це світло, любов, доброта, а диявол – це темрява, ненависть, зло. Для будівництва храму у своїй душі людина все своє життя шукає цеглинки і розчин, за допомогою якого вона їх скрипить. А цеглинки бувають різні: якісні, міцні, зроблені з любові і доброти, а бувають крихкі, зроблені з ненависті і зла. Від цих цеглинок і розчину залежить, який вона храм збудує. Добре, якщо протягом життя  зустрінуться їй люди і подарують якісні цеглинки для побудови храму. Але вона  завжди має можливість звернутися за порадою до Бога. Він підкаже, які цеглинки брати, а які – ні.

Учень 3

Моя душа - відкрита рана, 
Болить, пече, вогнем струмує, 
Коли зустрінуся з обманом, 
Коли гріх з фальшу торжествує. 
Не можу бути вже байдужа 
До бід, до болю, кривди й сліз, 
Бо в серці є та іскра Божа, 
Що розтина його, як ніж. 
А зло круг нас - не Божа кара, 
Бо Бог - любов, що є і буде. 
Зло - це гріха страшна примара. 

Ведучий  3.

Отже, в людині і справді живуть і темні сили, і світлі. І ведуть вони одвічну боротьбу між собою. 

Учень 4

Шукаєм Царства Божого на небі,

в безмежжі Всесвіту, в галактиках шукаєм.

І Бога згадуєм при будь-якій потребі…

А скільки раз в житті бездумно лаєм?!.

Благословення хочемо від Нього,

здоров'я, розкошів – усіх гараздів!..

І лиш отримаєм, відразу забуваєм Бога.

Дияволу потай всміхаємось продажно.

Прийдіть на сповідь всі до Нього,

покайтесь щиро за гріхи свої.

І щоб ви знов могли служити Богу –

збудуйте храм в своїй душі.

Ведучий 4

 Більше всього бійтеся, щоб у вашому cepцi не вселилося зло. Адже  інколи отой чортик, який сидить у нашій душі і поїдає наше сумління, веде нас хибною дорогою. 
Наведемо приклад. 
Ви йдете в школу. По дорозі ви побачили, як, посковзнувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша реакція, дії, слова? Уявимо один iз варіантів. Дійшовши до дівчини, кидаєте глузливо: "Щасливого приземлення! Он що значить бути роззявою..." I, сміючись, проходите далі. 
Здається, дрібничка. Що такого сталося? Упала — встане й піде далі. 
А от ваш смix — це не дрібничка. Це смix недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне становище. На думку В. Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою, невдачею товариша, може стати жорстокою людиною. 
Повернемось до уявної гepoїні "дорожньої пригоди". Ви, сміючись, пішли i не бачите, як у дівчини з'явилися сльози. Не від болю в коліні, а від образи. Від вашої бездушності

Учень 5

 Чого ми всі такі жорстокі? 
Ще й злішаємо з кожним днем. 
І, загубивши власний спокій, 
Спокою іншим не даєм. 
Чого забули милосердя 
І заповідь святих небес? 
Ой, перед віщим оком смерті 
Чим зможеш виправдать себе? 
Душа з начинкою лихою 
Втрачає людяне тепло, 
Ніяк не стане добротою 
Зло, перемножене на зло. 
Хіба ми будемо багатші, 
Коли розпустим люті дим? 
Хай краще серце - вже заплаче, 
Ніж в грудях стане кам'яним. 
Іду навстріч - тож посміхніться, 
І я всміхнуся, мов дитя. 
Ні, ще не висохла криниця, 
Людська криниця співчуття. 
У істини слова не пишні, 
Щоб кожен зміг до них дійти, 
Бо ж нас усіх створив Всевишній 
З живої плоті доброти. 

Ведучий 5

 «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...», - так писав письменник-гуманіст Антон Чехов.

Учень 6

Не говори про доброту, 
Коли ти нею сам не сяєш, 
Коли у радощах витаєш, 
Забувши про чужу біду. 
Бо доброта - не тільки те, 
Що обіймає тепле слово, 
В цім почутті така основа, 
Яка з глибин душі росте. 
Коли її не маєш ти, 
То раниш людяне в людині. 
Немає вищої святині, 
Ніж чисте сяйво доброти. 

Ведучий 6

Милосердя й доброта - два кри­ла, на яких тримається людство. Добре, що розуміємо, коли треба подати руку допомоги іншому. Прикро, що подаємо її лише тоді, коли заставить час. 

Ведучий 7
Запам’ятаймо, що доброта, милосердя - багатоликі. І потреба в них є повсякчас, а не лише тоді, коли біда. Якщо будемо багато добра робити іншим, то Господь нам дарує багато талантів. 

Ведучий 8

А для цього нам треба працювати над собою, щоб ми добровільно, з радістю віддавали все необхідне тим, хто цього потребує. Найкращі плоди прино­сять справи сердечного милосердя. Хто мало жертвує, той мало й отримає духовно. Недарма говорять: «Що посієш, те й пожнеш». У земному житті ми сіємо справи милосердя в близьких своїх, а плоди справ своїх пожинаємо в житті вічнім. А з худого, неповного зерна.., який врожай? 

Учень 7

Не нарікай на глухість душ людських 
І не гостри в злобі на них зубів... 
А ти, що людям доброго зробив. 
Що вимагаєш, доброти від них? 
Чого мовчи, подумай і збагни. 
Але уже з низької висоти, 
І зваж, і переваж, а хто є ти? 
І, зваживши, нікого не вини. 
А сам в своє більмо душі заглянь, 
Чи там хоч раз добром світила рать. 
І променем зорилася святим? 
І ти збагнеш, що до твоїх страждань 
Не відгукнеться власна глухомань. 

Ведучий 9

Отже, в людях є любов, що освітлює усе навколо. Однак людям не дано знати, що їм потрібно для тіла, бо є інші, духовні закони, які скеровують усе на Землі.

Учень 8

Він вчив любові і добра, 
Любити ближнього, як брата. 
Йому віддячили сповна: 
Дубовий хрест - страшна відплата. 
Він вчив ненавидіти зло, 
Але боротись з ним любов'ю. 
Людські гріхи на всі часи 
Христос омив власною кров'ю. 
І вдарив грім просто з небес, 
Щоб ясним світлом все залити. 
Во ім'я Бога він воскрес, 
Щоб наші душі просвітити. . 

Учень 9
Правда Твоя, мов бальзам, 
Вгамовує спрагу сердечну. 
Ти віру вселяєш, а там – 
Ще й добрі діла, безперечно. 
Бог є чиста любов, 
Світ з любові створив, 
До найглибших основ – 
Все любов'ю сповнив. 
Бог є вічне життя – 
Безконечних віків. 
Сяйво, радість, краса 
Незліченних світів. 
Бог вселенну держить 
Триєдиним єством, 
Світ увесь веселить 
Духом ласки, добром! 
Бог - найліпший отець, 
Наш спаситель і цар, 
Добрий пастир овець, 
Людських душ володар. 

Ведучий 10

Під час всякого будівництва завжди збирається багато сміття. Таке відбувається і при будівництві храму душі. Душа засмічується. Коли людина спить, до неї приходить Ангел з віничком і вимітає це сміття. Не завжди він може впоратися із цією роботою. Тому допомагайте своєму Ангелу, не засмічуйте свої душі.

Учень 10

В своїх думках звертаюся до Бога,

І до Святої Богородиці моя Любов.

Щоб не забудь Хрестової дороги,

Я «Отче Наш» читаю знов і знов.

Прошу я в Господа і в Богородиці здоров’я всій родині

І дякую я Вам, що Ви почули мене знов.

Я грішний, і тому щоднини

Я «Отче Наш» читаю знов і знов.

Як з Вами легко спілкуватись наодинці,

Коли навколо спокій й тишина,

Простіть мої гріхи, вже час для сповіді прийшов,

Я «Отче Наш» читаю знов і знов.

Немає кращої дороги нині,

Як та, що дарував нам сам Христос.

Я дякую Тобі за те, що я її знайшов,

Я «Отче Наш» читаю знов і знов.

Ведучий 11

 Отож, хай кожен з вас шукає світло у своїй душі, а вона нехай озивається до вас не пусткою, а дивним передзвоном любові, добра, тепла і чуйності. Кожна людина живе лише один раз, і хочеться залишити добрий слід на згадку. І щоб не сталося у кожного з вас у житті, завжди пам'ятайте, що ви живете на планеті Земля і но­сите ім'я «Людина». 

Ведучий 12
І ось тоді у вашому серці навіки поселять­ся найсвятіші людські почуття, а їх не купиш на ринкуі, в магазині, їх ні в кого не позичиш. Вони зявляться тоді, коли прийде усвідомлення вашої великої місії на цій планеті, коли співатиме серце від радості, коли посмішка, осяватиме ваше обличчя – тоді ви збудуєте у своїй душі отой величний храм, про який сьогодні йшла мова. 

Ведучий 13
Тож хай у вашому cepці живе Любов, хай компасом буде чиста совість, нехай незмінно буде з вами Найвищий суддя i посланий ним Ангел-хоронитель, який зacтepiгaтиме від зла, жорстокості, моральної деградації. 

Учень 11

Збудуймо Храм Господнього Тепла,
збудуймо Храм Господньої Любові —
в серцях своїх збудуймо Божий Храм
та поріднімось в нім у кожнім слові.

Збудуймо храм на місці свіжих ран,
на місці болю, втрат невідворотних,
збудуймо в душах власних Божий Храм,
хранилище для янгольської сотні.

Збудуймо храм, щоб зупинить війну,
збудуймо храм із паростків любові,
щоб відспівати втрату не одну
та зупинити проливання крові.

Збудуймо храм без страху і вагань,
хай пам"ять стане в нім іконостасом,
сонм янголів замість блискучих бань
зійде з небес на цю святиню нашу.